Жировицька ікона Пресвятої Богородиці
Жировицька ікона Пресвятої Богородиці
Жировицька ікона Пресвятої Богородиці – це найменша із чудотворних ікон Богородиці типу Елеуса (Замилування). Її розмір 43х56 мм. Ікона виготовлена з напівкруглого за формою каменя яшми, прозорого, синяво-сірого, що переходить аж у золотаву барву. На ньому проглядається рельєфне, виконане пласкою різьбою, зображення Пресвятої Богородиці з Дитятком Ісусом на правій руці. Довкола на облямівці були висічені слова молитви церковнослов’янською мовою: «Чеснішу від Херувимів і незрівнянно славнішу від Серафимів, що без зотління Бога Слово породила», проте до нашого часу він не зберігся.
Згідно із переказом, ця ікона з’явилася в 1470 році в селі Жировичі (тепер це село в Слонімському районі Гродненської області в Білорусі) у лісі, що належав білоруському шляхтичу, надвірному підскарбію (казначею) Великого Князівства Литовського, Олександрові Солтану. Пастухи помітили незвичайно яскраве світло, яке пробивалося крізь гілки грушевого дерева, що стояло над джерелом під горою. Підійшовши ближче, вони побачили на дереві невелику ікону Божої Матері в променистому сяйві. Пастухи з благоговінням взяли ікону й віднесли до Олександра Солтана.
Спочатку шляхтич не надав цій знахідці великого значення і заховав її в себе в помешканні. Згодом з’ясувалося, що ікона зникла з дому Солтана і невдовзі знову об’явилася на тому самому дереві. Сприйнявши це за Божий знак, підскарбій збудував на місці з’явлення ікони невеличку каплицю, куди було поміщено і саму ікону. А через декілька місяців за кошти Олександра Солтана на місці об’явлення ікони було споруджено великий дерев’яний Свято-Успенський храм.
Кам’яний храм розпочав будувати Іван Солтан приблизно у 1540 році, але будівництво він не завершив. Відкупивши в роду Солтанів Жировичі, храм і монастир добудував шляхтич Іван Мелешко та передав його у 1613 році монахам-василіанам, а зокрема – священномученику Йосафату Кунцевичу (†12 листопада 1623 року).
Від моменту, коли у 1613 році ігуменом Жировицького монастиря став священномученик Йосафат, розпочинається нова віха в історії обителі. Монахи-василіани відродили монаше життя в Жировичах і поширили культ чудотворної ікони на всю територію Речі Посполитої та за її межі.
У 1622 році чернець жировицької василіанської обителі, ієромонах Теодосій Боровик, написав книжку «Гистория, або повість людей розных, віры годных о образі чудовном Пренасвятейшой Дівы Маріи жировицком в повіте Слонимском, вовсім згодливая, коротко выписаная и немалою працою и старанием собраная през много грешного отца Феодосия». Вона є головним джерелом найдавніших відомостей про чудотворну ікону, спорудження на місці її об’явлення церкви і заснування монастиря.
У 1653 році ієромонах Йосафат Дуб’янецький, ЧСВВ, написав ще одне дослідження про жировицьку святиню: «Вобраз цудатвоны Найсьвятой Багародзіцы у Жыровіцах». У цій праці описані чуда, які сталися з різними людьми під час молитви перед цією іконою.
З огляду на велику кількість зцілень, що відбувалися перед іконою Богородиці в Жировичах та її копією в Римі, під час понтифікату папи Венедикта ХІІІ (29 травня 1724 року – 21 лютого 1730 року), у 1726 році, було вирішено «покласти на голову Богонемовляти Ісуса та Богородиці Діви в Жировиці у церкві отців Чину святого Василія Великого Київської митрополії золоті корони». За стараннями тодішнього прокуратора Київських митрополитів в Римі, ієромонаха Венедикта Трулевича, у Римі були виготовлені золоті корони, які благословив папа Климент XII (12 липня 1730 року – 6 лютого 1740 року) і які княгиня Анна з роду Сангушко, вдова Кароля Радзивілла, прикрасила дорогоцінним камінням. Коронація відбулася 19 вересня 1730 року в Жировичах.
Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси Лев Кишка (17 вересня 1714 року – 19 листопада 1728 року) призначив коронацію Жировицької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці на 8 вересня 1728 року, але через політичні події був змушений її перенести. Тож її звершив його наступник, митрополит Атанасій Шептицький (18 серпня 1729 року – 12 грудня 1746 року), у 1730 році з єпископом Володимирським і Берестейським Теодосієм Годебським (1730 – 12 вересня 1756), єпископом Пінським і Турівським Юрієм Булгаком (березень 1730 — 12 березня 1769) та за чисельної присутності вірних обох обрядів (грецького та латинського).
До сьогодні залишається таємницею, хто і коли написав та хто і чому прикрив тиньком збільшену копію Жировицької ікони Пресвятої Богородиці на стіні храму Святих мучеників Сергія і Вакха в Римі, який слугував від 1639 року осідком прокураторів (офіційних представників) Київських митрополитів при Апостольській столиці. Є припущення, що цю ікону міг написати один із ченців-василіан з литовської провінції, який був у Жировичах і не бажав покидати цього місця, але з волі настоятелів прибув до Рима.
за матеріалами парафії Жировицької Божої Матері і святих мучеників Сергія і Вакха в Римі